Page 172 - Heroes are not born_IIpart

ОЛЕКСАНДР

ІГОРОВИЧ

МАЦІЄВСЬКИЙ

Народився 10 травня 1980 року у Мол-
дові, куди за розподіленням була направ-
лена його мати - вона працювала тех-
нологинею на Кишинівській взуттєвій
фабриці. Саме там Олександр згодом за-

кінчив середню школу і електротехніч-
ний коледж. Потім родина повернулася в
Україну, до Ніжина.
До лютого 2022 року Олександр працював за фахом, а коли Росія розпочала
повномасштабне вторгнення в Україну, він вирішив долучитися до ніжинської те-
роборони, куди його зарахували 11 березня.
В управлінні сил ТрО «Північ» зазначили, що Олександр старанно вчився вій-
ськової справи, після чого його призначили снайпером.
Олександр служив у 119-й окремій бригаді ТрО Чернігівської області.
У грудні його батальйон вирушив на схід, проте військовий не сказав матері,
що вирушає до зони активних бойових дій.

Їхня остання телефонна розмова відбулася 29 грудня - саме тоді, після слів
сина: «Мамо, я ніколи не здамся у полон!», Парасковія Михайлівна зрозуміла, що
син на фронті.
30 грудня 2022 року на околицях Соледара Мацієвський та ще четверо військо-
вослужбовців вступили у бій з росіянами, після чого із ними зник зв’язок.
Російські окупанти змогли взяти у полон українського військового Олександра
Мацієвського. 6 березня у Мережі з’явилися моторошні кадри, на яких видно, як
військові РФ жорстоко розстрілюють українського захисника. Останнім, що ска-
зав Олександр, було: «Слава Україні».

Це відео 6 березня на власні очі побачили мати розстріляного Олександра та
його син Михайло. У цей момент чоловік був без зброї. Те, що на відео справді
Мацієвський, підтвердили і його побратими. Про це повідомляє 119-та окрема
бригада ТрО Чернігівської області.
«З появою у мережі відео загибелі моє серце знов сколихнулось. Це був мій
Сашко, а потім дзвінок від його сина. Він зі сльозами кричав: «Я бачив, як вбили
мого батька!» - згадує мати загиблого воїна.

168