Page 230 - Heroes are not born_IIpart

24 лютого 2022 року для Євгена почалося з виконання обов’язків командира вер-
толітної ескадрильї в Чорнобаївці. Він наказав підняти у небо все, що могло летіти:
по аеродрому вже били російські ракети.
Євген, як командир, покидав Чорнобаївку останнім.
– Дочекався, поки зібрали останній вертоліт, на якому і полетів. Завдяки муж-
ності наших техніків, інженерів ми зібрали його вже під обстрілами ворога, – при-

гадує військовий.
Як і інші льотчики, Євген відразу вступив у бій зупиняти ворожі колони, які
рвалися на рідний Херсон.

ЦІ ПЕРШІ ДНІ – ЦЕ БУВ СУЦІЛЬНИЙ АДРЕНАЛІН. НЕ ХОТІЛОСЬ НІ
ЇСТИ, НІ ПИТИ, НІ СПАТИ. НІЧОГО.
– Нам давали район, де, за даними розвідки, йшла колона. Іноді ми чули цю
інформацію від наших близьких, родичів. Коли отримували «добро» – літали та
шукали ці колони. І знищували, – ділиться Євген.

Він каже: пам’ятає, як вперше побачив ворогів – обличчя в обличчя. 25 лютого
окупанти просто сиділи та дивилися вгору на український вертоліт.
– Вони навіть не були налякані. Можливо, думали, що це їхній вертоліт. Жодно-
го опору, – констатує боєць.

ПОЛІТ В ОТОЧЕНИЙ МАРІУПОЛЬ
Коли ворога зупинили на Херсонщині, Євген отримав найважчий виклик у своє-
му житті – політ в Маріуполь. Місто було в оточенні.
Ми називали це «квитком в один кінець».
Але льотчик не відмовився. Там багато поранених, вони потребували допомоги.
На той час вертолітники вже здійснили чотири рейси в оточене місто. Усі – успішні.

Але кожен наступний політ був ризикованіший.
– Шляхів, як дістатись Маріуполя, не було багато. І росіяни розуміли, що туди
літають наші гвинтокрили. Вони вилетіли чотирма вертольотами уночі, всередині
перевозили боєприпаси та десант. За спогадами Євгена, у тих добровольців був бо-
йовий настрій: вони знали, куди летять.
Приземлитися мали в маріупольському порту, де було багато перешкод. Політ
виконували в окулярах нічного бачення, та на надзвичайно малих висотах.
Це було приблизно о п’ятій годині ранку. Ми висадились та завантажили пора-
нених за сім, можливо, десять хвилин.

А на зворотному шляху почався обстріл. Попри впевненість, що повернутися
вдасться спокійно, пілоти потрапили у засідку.
– Я побачив дуже багато стрілецької зброї. Трасери пролітали поміж гвинто-
крилами в різні сторони. Після цього – вибух з лівого боку. Я зрозумів: щось дуже
потужне у мене прилетіло, – розповідає Євген Соловйов.
Згодом виявилося, що російська зенітна ракета влучила просто у двигун. На
щастя, не здетонувала. На одному двигуні, з 20 пораненими на борту льотчик «до-

226