Page 163 - 2Demo_Book_A bell rings for them

Йому було лише 36. Жив у Івано-Франківську. Поліцейський-спецпризначенець,
командир взводу. Майстер спорту з пауерліфтингу. Добрий, чуйний, сильний. Про
таких кажуть: «Людина з великої літери».
Бути правоохоронцем – його дитяча мрія. Остаточно з професією визначився під
час служби в армії: розумів, що любов до спорту і сильний характер допоможуть
втілити мрію в реальність. Так і сталось: потрапив в омріяний спецпідрозділ. Тут

став командиром взводу, отримав десятки нагород, медалей та подяк за сумлінну
службу. Запорука його успіху ‒ у вимогливості до себе, підлеглих і до роботи. А ще
‒ в неабиякому авторитеті серед колег-спецпризначенців.
Побратими по службі називали Віктора «батьком». Поліцейський Руслан Джега-
люк, вихованець і приятель загиблого, розповідав: «Він був моїм командиром взво-
ду. Вперше ми познайомилися, коли складали заліки з фізичної підготовки. Віктор
приймав у мене другий спаринг, найважчий. Вимогливим був… Уже згодом я зро-
зумів, що він мене так перевіряв: … чи вистою. Так і подружилися. Сумно, адже вся
рота залишилась без «батька».

Війна прийшла в життя Віктора Паньківа у 2014-му. Пекельне горнило боїв на
сході України неабияк загартувало тіло і сильний дух молодого бійця: звільняв від
терористів Слов’янськ, дивом вижив на горі Карачун, отримав осколкове поранення
під час мінометного обстрілу. Але ніколи не скаржився. Бути першим із перших ‒
його непорушне правило.

159