Page 72 - Костопіль Місто над Замчиськом

«Я відчув у собі сили все змінити на краще. І те, що люди вже третій раз поспіль залиша-
ють за мною право керувати життям Костополя, є свідченням того, що я йду вірним шляхом, і
костопільчани це відчувають на собі. Всі ці роки я працював лише на благо розвитку нашого
чудового, найкращого у світі міста».
На третій термін секретарем міської ради обрано Віру Іванівну Якимець.
21 серпня 2007 року місто відвідав найвідоміший російський політик, віце-спікер Держду-
ми Росії, лідер ЛДПР, доктор філософських наук, професор, академік, заслужений юрист Росій-
ської Федерації Володимир Вольфович Жириновський. Володимир Жириновський у супро-
воді помічників – депутатів Думи прибув до Костополя з метою вшанування пам’яті своєї роди-
ни, яка була знищена німецько-фашистськими загарбниками в період Другої світової війни під
час каральної «Акції-470». Тоді в урочищі Лісничівка разом з кількома тисячами громадян міста
було розстріляно його діда Іцхака Ейдельштейна, бабусю Рівку, тітку Рейзлу та чисельну кіль-
кість дорослих та дітей з великої батьківської родини.
Рідні Жириновського по батьківській лінії проживали у Костополі майже з дня заснування
міста його власником графом Ворцелем. Дід Іцхак на початку ХХ сторіччя і до 1939 року був
потужним підприємцем, співвласником фабрики фанери та кількох деревообробних підпри-
ємств. Продукцію його виробництв поставляли до багатьох європейських країн, Ейдельштейн у
30-х роках очолював єврейську громаду міста, був відомим у Костополі благодійником та меце-
натом.
Володимир Жириновський, який народився у Казахстані, куди з Костополя було виселено
його батька Вольфа, довго розшукував своє коріння. Зі слів мами він знав, що батько із Західної
України, але Костопіль під час розшуків було помилково прийнято за Конотоп. Тому пошуки
довго тривали без результату. Та врешті-решт рідне місто родини було встановлено. У супрово-
ді голови райдержадміністрації Олександра Садикіна, міського голови Євгенія Денисюка, пись-
менника, історика Олександра Намозова віце-спікеру Держдуми Росії та членам делегації пока-
зали Костопіль, місце, де був розташований будинок його діда, стадіон «Колос», де грала засно-
вана ним відома у 30-х роках футбольна команда «Трюмпельдорія», старовинні будинки, що
збереглися, та багато іншого.
Володимир Вольфович та члени делегації вшанували пам’ять визволителів Костополя на
меморіалі Слави, відвідали місця, де фашистами було проведено масові розстріли місцевого на-
селення, зокрема поблизу сіл Лісопіль, Корчів’я, урочище за стадіоном «Колос», де поклали кві-
ти до пам’ятних знаків та віддали данину світлій пам’яті безвинно загиблих краян.
Лідер ЛДПР зустрівся з місцевим старожилом Володимиром Ткачем, який особисто знав
його діда Іцхака. Володимир Артемович розповів Володимиру Вольфовичу про те, що пам’ятав
з дитинства:
- Мій батько, Артем Макарович, 1900 р.н., у період з 1923 по 1937 рік працював на фанер-
ній фабриці Ейдельштейна і Яхнюка пресувальником фанери. Крім того, в 1937 році у нас на
квартирі проживав німець по прізвищу Кек з сім'єю, який працював там пожежником. Сама
фанерна фабрика розташовувалася там, де і зараз, лише вхід і вихід були з вулиці Першотрав-
невої. Я часто ходив на фабрику - носив обід батьку. На фабриці знаходилася котельня для ви-
робництва пари, працювали два преси, парова машина для роботи двох лущильних апаратів. З
вільхових колод завдовжки 130 см, попередньо розпарених, виготовляли шпон, який різали но-
жицями «Гільйотина» на дрібні шматки, змащували клеєм, складали в пакети залежно від по-
трібної товщини, закладали в прес, де і склеювалася під високою температурою фанера. Після
склеювання і пресування на «гаряче», пакети з преса діставали величезними щипцями, складали
у вагонетку, підвозили до циркулярки і обрізували за стандартом.
Вручну шліфували наждачним папером, пакетували і відправляли до Варшави і Англії. Клей
для фанери готували з крові тварин, яку привозили в бочках з бійні і варили в казані. Фабрика
працювала у дві зміни по 8 - 12 годин. Пресувальник отримував по 2 злотих за зміну. Керували
фабрикою власники Ейдельштейн і Яхнюк, керівництво виробничими процесами здійснював
прикажчик. Заробітну плату щосуботи виплачували самі власники.

22