Page 94 - Heroes are not born_IIpart

до цього, навіть перебуваючи в районі проведення ООС, ми виконували лише бойо-
ві десантно-транспортні завдання.
9 березня екіпаж вертольота, командиром якого був Роман, успішно відпрацю-
вав некерованими авіаційними ракетами по скупченню живої сили та легкоброньо-
ваній техніці противника, який намагався окупувати Київщину.
Для мене, людини, яка панічно боїться висоти і користується літаками у випад-

ках, коли варіантів не залишається, Роман, як і його побратими – ті, що зробили
щоденні подорожі в небо своєю професією, де-факто справжні Герої! Але я й досі не
можу підібрати слів, як назвати воїнів, які тримають небо у країні, де триває війна, і
розуміють, що кожен наступний політ може стати останнім в їхньому житті! Мож-
ливо, янголи-охоронці? Аби переконатися, що Роман не якийсь там супергерой, що
має надздібності та прибув в Україну з якоїсь іншої реальності, а дійсно звичай-
на людина, якій притаманні такі емоції, як страх та сумніви, запитую: «Страшно
було?».
– Це війна… А ми люди військові, й нас до цього готують з першого курсу.

Ми навчаємося психологічно, морально, фізично – це основне. Насправді всі ми
звичайні люди – кожен льотчик перед польотом підходить до своєї «пташки», усві-
домлюючи, що летить на завдання, на якому може статися будь-що. Але це все
перед польотом… Коли людина, яка сидить всередині кабіни, стає одним цілим з
літальними апаратом – всі емоції йдуть геть. Зокрема, й страх. У небі для страху
місця немає, бо він завжди заважає думати, ухвалювати раптові рішення, які якраз
і можуть врятувати життя, – розмірковує офіцер.
А 19 березня екіпаж Романа отримав завдання – прорватися через два кола обо-
рони та щільну ППО росіян, аби виконати доставку «Старлінків» і боєприпасів
захисникам Маріуполя, які тримали оборону на території заводу «Азовсталь», та
здійснити звідти медичну евакуацію поранених воїнів.

– Це була секретна операція – перша з кількох наступних. Обстановка, розвід-
дані постійно змінювалися, а виліт переносився. Часу на саме розуміння та з’ясу-
вання усіх нюансів особливо не було, скільки часу маємо саме на підготовку до
польоту,ми теж остаточно не знали, – пригадує український Герой.
…Виліт до окупованого Маріуполя відбувся рано-вранці 21 березня. У ніч перед
операцією Роману не спалося – офіцер розумів усю складність кампанії: подолати
повітрям потрібно було близько 300 км, 100 з яких – у глибину оборони противни-
ка.
На сході сонця того дня два гелікоптери армійської авіації ЗСУ вирушили в над-

складний політ – заходили західніше столиці Приазов’я, а далі рухалися якомога
нижче до води в напрямку «Азовсталі». Іноді, відволікаючись, екіпаж бачив, як від
ворожих вибухів горить місто Марії, таке дивовижне і затишне ще кілька тижнів
тому. До того, як сюди прийшов «рускій мір»…
– Нам пощастило – політ минув без проблем, адже ворог не очікував від нас
такого нахабства. Прибули до місця призначення без пригод. Час від посадки до
взльоту на території заводу тривав лише 12 хвилин. Кожен борт забрав по вісім

90