Page 10 - «Штукатурні роботи»

періоду панував готичний стиль, що знайшов своє абсолютне відродження також у середньовічних соборах. У XII – XIII ст. в
Італії виникають міста – республіки, в яких бурхливо розвиваються торгівля і ремесла. Поезія, мистецтво і освіта дедалі більше
пробуджується XV – XVI ст. досягають небаченого з часів античності розвитку. Цю добу називають Відродженням, або

Ренесансом. Найвидатнішими архітекторами італійського Ренесансу були Донато Браманте, Рафаель Санті та Мікеланджело
Буонарроті. Кожен з них зробив свій внесок у будівництво грандіозного храму св. Петра в Римі.
У цей період із традиційними матеріалами, природним каменем і цеглою починають використовують будівельні розчини
у вигляді гладенької чи рельєфної штукатурки, яка використовувалася як в інтер’єрах, так і в зовнішньому оздобленні будівель.
На XVII ст. в Європі створювалися грандіозні палаці і храми, дивовижні за своїми масштабами ансамблі майданів зі сходами,
що стрімко прямують углиб і ввись, дуже складні, прикрашені скульптурами і фонтанами.
Особливим розмахом відзначалися будівлі Риму. В оздобленні інтер’єрів багатих палаців широко застосовувалися
ліпленням, скульптура, живопис, дорогі оздоблювальні матеріали, в тому числі позолота. Цей стиль в архітектурі та мистецтва
дістав назву бароко У другій чверті XVIII ст. світова архітектура втрачає всілякі ознаки монументальності й конструктивної
виразності, особливо відчутні в інтер’єрах: стіни і стелі перетворюються на суцільні декорації.
Настає час стилю рококо. У цей період знаменитий російський архітектор Варфоломій Растреллі будує для імператриці
Єлизавети Петрівни та її вельмож розкішні палаці в стилі так званого російського бароко – Петергофський, Єкатерининський
у Царському селі, Зимовий, Воронцовський, Строгановський. У другій половині XVIII ст. під впливом ідей Просвітництва
поновлюється інтерес до античності. З початку у Франції, а потім і в інших країнах стиль рококо іде на спад. В будівництві та
архітектурі затверджується класичний стиль. У цьому новому стильовому напрямі було побудовано столицю Росії часів Петра
І – Петербург. В архітектурі міста домінували виразні суворі форми, врівноважені спокійні об’єми, проте у плануванні будівель
помітно прагнення до зовнішнього блиску та пишноти. Велику роль у цьому відіграє архітектурний декор – складні фронтони
ліпні орнаменти, рельєфна скульптура тощо. У цей період починається спланована забудова міст.
Взірцем будівництва за заздалегідь розробленим планом була Одеса – найважливіший порт на Чорному морі. Чітка
система планування міста відбила основні місту будівні принципи та прийоми класицизму. На початку XIX ст., під час імперії
Наполеона, склався новий стиль – ампір, який завершив розвиток класицизму. У цей період архітектура втратила колишній
суворий характер, вона набрала рис урочистої монументальності, парадної пишноти і помпезності. Архітектура мала
прославляти ідеї державної могутності й військової сили.
Початок капіталізму відкрив еру технічного прогресу в будівництві. Почали широко використовуватися метали, скло,
металеві каркаси, просторові конструкції. Змонтована у центрі Парижа за проектом А. Ейфеля зі сталевих елементів вежа стала
символом столиці Франції. Саме тоді починають застосовувати бетон і залізобетон. Провідним напрямом архітектура
капіталістичних країн початку XX ст.. став модерн. Основним його ідейним принципом була відмова від прямої спадковості
стилів. Модерну притаманне використання нових композиційно-планувальних принципів. Це – вільне планування, чітка

9