Page 32 - Снігова Королева. Інтерактивна книга

Г анс Християн Андерсен. Снігова Королева

Кай роззирнувся довкола.
— Як тут зимно й порожньо! — сказав він і міцно пригорнувся до Ґерди!
На радощах дівчинка сміялася і плакала водночас.
Радість була така велика, що навіть крижинки затанцювали, а коли втомились,

то самі склалися в те слово, яке наказала скласти Снігова Королева.
Ґерда поцілувала Кая в обидві щоки — і вони знову зацвіли трояндами, поцілувала
в очі — і вони заблищали, як її власні. Кай знову став самим собою — бадьорим
і веселим. Тепер він геть не боявся повернення Снігової Королеви — його відпускна,
написана блискучими крижаними літерами, лежала поруч.
Кай з Ґердою вийшли з крижаного палацу. Вони йшли, побравшись за руки, роз)
мовляли про свої троянди, і на їхньому шляху вщухали буйні вітри й виглядало сонце.
Коли ж вони дійшли до куща з червоними ягодами, там на них уже чекав північ)
ний олень. З ним була молода олениця, що напоїла їх своїм цілющим молоком.
Звідти Кай з Ґердою вирушили до фінки, щоб відігрітися в її теплій хатині й дові)
датися про шлях додому. Від фінки вони подалися до лапландки. Вона спорядила
їм сани і разом з оленем та оленицею провела їх до самого лапландського кордону,

де вже пробивалася перша зелень. Тут вони всі й попрощалися...
Зацвірінькали перші пташки, дерева вкрилися зеленими бруньками.
З лісу їм назустріч виїхала дівчина на баскому коні. Ґерда впізнала і дівчину,
й коня, що колись віз її золоту карету. Дівчина була в яскравій червоній шапочці
і з пістолетами за поясом. Це, звичайно ж, була маленька розбійниця. Їй набридло
жити вдома, тож вона подалася в мандри.
Дівчина впізнала Ґерду, а Ґерда — її. Як же вони зраділи!
— Ич, пройдисвіт! — кивнула на Кая маленька розбійниця. — Не знаю, чи ти вар)

тий, щоб за тобою бігали аж на край світу!.. Як же ти відшукала оце ледащо? — весело
спитала вона Ґерду, і тоді вони з Каєм розповіли їй усе, як було.
— Сніп)снап)снур)бальсець — ось і казочці кінець! — загиготіла мала розбійниця,
потисла їм руки й пообіцяла провідати, якщо колись завітає у їхні краї.
Вона підострожила коня й помчала у широкий світ. А Кай з Ґердою пішли далі,
тримаючись за руки, і там, де вони проходили, розквітали квіти й зеленіла трава.
Та ось одного ранку вони почули до болю знайомі дзвони і впізнали високі вежі
рідного міста. Вони піднялися сходами і увійшли до кімнатки, де все було по)старому:
годинник так само вибивав «тік)так», так само рухалася годинникова стрілка.
Входячи в низенькі двері, Кай з Ґердою раптом здивовано зауважили, як вони
за цей час подорослішали.
Троянди цвіли й заглядали у відчинені вікна, а неподалік стояли їхні дитячі стіль)

чики. Кай і Ґерда повсідалися на них і взяли одне одного за руки. Крижану красу
володінь Снігової Королеви вони забули як страшний сон.
На осонні сиділа бабуся й голосно читала Євангеліє.
Кай з Ґердою глянули одне одному в вічі і згадали улюблену псальму про троянди.
Так сиділи вони поруч, уже майже дорослі, але серцем ще діти, а надворі стояло
літо — тепле, яскраве, благодатне літо.

30