Page 29 - Снігова Королева. Інтерактивна книга

Оповідання сьоме

Замок Снігової Королеви

і що сталося згодом

С тіни замку Снігової Королеви були

наметені зі снігу, а вікна й двері про)
дули буйні вітри. Сотні величезних,
освітлених північним сяйвом зал
тяглися одна за одною, а найбільша
з них простягалася на бозна)скільки миль. І всі вони були дуже холодні, дуже блискучі
й крижані. Радість і веселощі ніколи сюди не залітали. Звірята не забігали на бал, щоб
потанцювати під музику хуртовин. Білі ведмеді не ходили тут на задніх лапах, а біленькі
лисички)сестрички не заглядали сюди на чашку кави. Порожньо й мертвотно було тут.

Посеред найбільшої зали стояло замерзле озеро. Крига тріснула на ньому на тисячі
неймовірно рівних і доладних шматків. Серед озера височів трон Снігової Королеви.
Вона казала, що сидить на дзеркалі розуму — найдовершенішому з усіх дзеркал світу.
Кай, сам того не помічаючи, з холоду аж посинів. Королевині цілунки зробили його
нечутливим до морозу, а його серце перетворилося на крижинку.
Кай мудрував над крижинами, складаючи з них різні фігури й слова. Ця гра здавалася
йому витвором чогось найдосконалішого і найважливішого. А причиною цьому була
скалка чарівного дзеркала, що осіла йому в оці!
Кай складав із крижинок слова, проте ніяк не міг скласти найзаповітнішого слова —

«ВІЧНІСТЬ». Снігова Королева пообіцяла: «Якщо складеш це слово, то станеш сам собі
пан, і я подарую тобі увесь світ і новенькі ковзани». Та всі Каєві старання були марні.
— Зараз я лечу в теплі краї! — сказала якось Снігова Королева. — Хочу зазирнути
в чорні казани! (Казанами вона називала вулкани Етну та Везувій). — Я їх трохи
підбілю! Це вельми корисно на цитрини й виноград. — І вона полетіла.
Кай залишився сам)один у неосяжній залі. Він дивився на крижини і все мудрував, муд)
рував, аж йому заболіла голова. Він сидів такий блідий і непорушний, мовби неживий.
І саме в цей час у величезну замкову браму, продмухану вітрами, входила Ґерда...
Вона проказала молитву, і буйні вітри раптом вляглися до її ніг, мовби схотіли спати.
Дівчинка увійшла до величезної крижаної зали і враз побачила Кая. Ґерда впізнала
його! Вона кинулася йому на шию й закричала:

— Каю! Мій любий Каю! Нарешті я тебе знайшла!..
Та Кай сидів тихий, непорушний і холодний. Тоді Ґерда заплакала, і її гарячі сльози
впали йому на груди. Вони пронизали його до самого серця і розтопили крижану
скалку чарівного дзеркала. Кай поглянув на Ґерду, і вона заспівала йому про троянди.
Кай раптом заридав. Він ридав так довго й сильно, що скалка дзеркала витекла йому
з ока разом зі сльозами. Тоді він упізнав Ґерду і радісно вигукнув:
— Ґердо! Люба моя Ґердо!.. Де ж ти так довго була? І де був я сам?..

27