Page 25 - Снігова Королева. Інтерактивна книга

Х удожник Владислав Єрко

— Хіба ти спиш з ножем? — з острахом запитала її Ґерда.
— Аякже! — відповіла маленька розбійниця. — Хтозна, кому що стрельне в голову
серед ночі... А тепер ще раз розкажи мені про Кая і про свої мандри.
І Ґерда розповіла все спочатку... Маленька розбійниця обняла однією рукою Ґерду —

в другій у неї був ніж — і вмить заснула.
Ґерда заснути не могла: вона не знала, чи її вб’ють, чи залишать живою. Розбійники
сиділи довкола вогню, хрипко співали й пили вино, а стара розбійниця страшенно
горлала й перекидалася. О, як лячно було дивитися на це маленькій дівчинці!..
— Курр! Курр! — раптом заговорили голуби. — Ми бачили Кая. Біла курка несла
на спині його санчата, а він сидів у санях Снігової Королеви. Курр! курр!..
— Що)що?! — скрикнула Ґерда. — А ви знаєте, куди поїхала Снігова Королева?!
— Вона поїхала, мабуть, до Лапландії, — відповіли голуби, бо там завжди зима.
Спитай у північного оленя.
— Так, там вічний сніг і крига, там так чудово! — промовив олень. — Там вистри)
буєш собі на волі безмежними крижаними рівнинами! Снігова Королева має там
своє літнє шатро, а її палац стоїть біля Північного полюса, на острові Шпіцберґен!

— О Каю! Любий Каю!.. — зітхнула Ґерда.
— Лежи тихо! — буркнула спросоння маленька розбійниця. — Бо, їй)богу, штрикну
ножем!..
Уранці Ґерда розповіла їй усе, що почула від лісових голубів.
Маленька розбійниця споважніла, кивнула головою і сказала:
— Що ж, нехай так. Нехай... А ти знаєш, де Лапландія? — спитала вона оленя.
— Хто ж це може знати краще за мене? — відповів олень, і його очі заблищали. —
Там я народився, виріс і вільно вистрибував сніговими просторами.

— Тож слухай! — сказала Ґерді маленька розбійниця. — Бачиш, наші всі пішли;
вдома тільки мати, але згодом вона хильне чарчину й засне. Тоді я для тебе дещо
зроблю. — Вона стрибнула з ліжка, обняла матір, смикнула її за бороду й привіталася:
— Доброго ранку, мій любий цапуню!
Мати надавала їй по носі щиглів, аж ніс почервонів, але все це робилося з великої
любові. Коли стара хильнула чарчину й захропіла, маленька розбійниця підійшла
до північного оленя.
— Знаєш, — сказала вона, — я ще довго могла б насміхатися з тебе й лоскотати
тебе ножем. Та вже нехай — я відв’яжу тебе і випущу на волю. Біжи в свою Лаплан)
дію, але за це ти мусиш віднести цю дівчинку до палацу Снігової Королеви — там
її названий братик. Ти, звісно, чув її розповідь — вона говорила досить голосно,
а в тебе ж завжди вуха нашорошені!

Олень не тямився з радості. Маленька розбійниця висадила на нього Ґерду,
про всяк випадок міцно її прив’язала і навіть підсунула їй м’яку подушечку.
— Е, вже нехай... — зітхнула вона, — візьми й свої хутряні чобітки. А муфту я залишу
собі — надто вже вона гарна. А щоб ти зовсім не мерзла — ось мамині рукавиці:
вони будуть тобі аж по лікті... Ну ось, тепер у тебе рука, як у моєї матері, — ха)ха...
Ґерда на радощах плакала.

23