Page 22 - Снігова Королева. Інтерактивна книга

Г анс Християн Андерсен. Снігова Королева

На другий день її зодягли з голови до ніг в оксамити й шовки. Королевич з королів)
ною хотіли, щоб Ґерда ще хоч трішки погостювала в їхньому палаці. Проте вона сказала:
— Дуже вам дякую, ви надзвичайно люб’язні, але я мушу їхати на пошуки мого
названого братика. Якщо ваша ласка, дайте мені санчата з коником і пару чобіток.

Їй дали і чобітки, і муфту, й чудову сукню, а до воріт під’їхала новенька карета
зі щирого золота, з лакеями й фурманом у маленьких золотих коронах.
Королевич з королівною власноруч посадовили Ґерду в карету, наповнену
смачними наїдками та солодощами, і побажали їй щасливої дороги.
Лісовий крук, що саме одружився з вороною, проводжав Ґерду перші три милі і сидів
у кареті поруч із Ґердою — він не міг їхати, сидячи спиною до коней. Його дружина
стояла на воротях і махала крильми. Вона не поїхала проводжати дівчинку, бо звід)
тоді, як отримала в палаці постійну посаду й багато їжі, страждала на головні болі...
— Прощай, прощай! — загукали принц із принцесою.
Ґерда заплакала. Пустила сльозу й ворона.
Проїхавши перші три милі, попрощався з Ґердою і крук. То було вельми тяжке
прощання. Крук злетів на дерево й махав звідтіля чорними крильми, аж доки карета,

блискуча, як сонце, зникла з очей.

Оповідання п’яте
Маленька розбійниця

В они довго їхали темним лісом, і їхня

карета світила, як ліхтар. Вона заслі)
пила очі придорожнім розбійникам,
і вони цього не стерпіли.
— Золото!.. Золото!.. — закричали роз)
бійники й кинулися на карету. Вони зупинили
коней, викинули маленьких лакеїв і фурмана, і витягли з карети Ґерду.
— Яка пухкенька! Яка пишненька! Горішками відгодована! — зраділа, потираючи
руки, стара розбійниця з колючою бородою й волохатими бровами.
— Пухкенька, як молоденький баранчик, і, напевне, ду)у)уже смачненька! —
додала вона, витягаючи гострого блискучого ножа. Це було жахливо!..
— Ой)йо)йой! — раптом закричала розбійниця, бо саме тієї миті її вкусила за вухо
власна донька — свавільна й дика, що сиділа в неї за спиною.

— Ох ти мерзенне дівчисько! — закричала мати і не встигла вбити Ґерду.
— Не руш її! Вона буде гратися зі мною, — сказала маленька розбійниця і знову
так укусила матір за вухо, що та аж підстрибнула й закрутилася, мов дзиґа.
— Ич, як затанцювала! — загиготіли розбійники.

20