Page 77 - Кувейтські новели

Тільки нічого не кажіть моєму батькові!

Босоніж. І я не пам’ятаю, як ми це робили…

* * *

Вулиця короля Фагда бен Абдульазіза – Аль-Кувейт – наш заміський будинок.
Спогади поглинають усе моє єство, тоді я намагаюся проганяти їх геть,
поринути в безтурботність та свободу, долаючи тривоги. Депресія – той

внутрішній стан, який починає формуватися в ранньому віці в результаті хаосу,
а наслідки якого з’являються в літньому віці.
Гоніння, ув’язнення, замикання дверей, втрата довіри – все це було тим
покаранням, жертвою якого я ставав без жодної провини. Бунт проти цього,

згодом накладення вже інших форм покарань: ударів, лайки, плювання, криків…
Мій батько ніколи не пестив мене, а навіть якщо він це робив, це були радше
вияви хитрощів з його боку, щоб заборонити мені щось. Усе це, можливо, я

зможу подолати.
(Я подолав це, але лише уникаючи свого батька.)
Мої тривожні стани. Спогади про часті сварки, крики, що ледве не долинали

за межі будинку. Стіни були потріскані, комунальні підприємства – в паніці.
Причини містечкові. Мої очі надивилися на ці лайки та бійки, куди ж лишень
доля заведе?

Іноді сварка тривала до світанку. В той день, коли мені ставало нестерпно
перебувати в будинку, я тікав з дому, з того самого вікна в кімнаті покоївки
(оскільки вона була відсутня в кімнаті через постійні домашні чвари), боком-

боком через огорожу, переплигуючи через гараж, потім – у сад. Я чкурнув у
напрямку до мечеті (це було перше, що спало мені на думку) і сховався там. Коли
я ввійшов усередину, то сів, притулившись до одного зі стовпів у кутку. Мене

схилило на сон… я прокинувся лише тоді, коли пролунав полуденний азан .
1
Злякавшись, я зрозумів, що вже минуло чимало часу, тому побіг назад додому.
Я увійшов через задні двері, й покоївка зустріла мене, зітхнувши… тоді взяла
мене за руку й повела на кухню, охопила долонями моє обличчя, а потім витерла

мені груди:
– Де ти був?!
У мене аж дух забило.

– У мечеті…
Жінка взяла мене за руку й повела за собою, сховавши мене за спиною. Ми
увійшли до будинку й зупинилися біля дверей передпокою, де сидів батько.

– Паничок повернувся… він злякався й подався до мечеті…
Батько підвівся й підійшов ближче.

1 Заклик до молитви для мусульман.
77