Page 78 - Кувейтські новели

– Де він?

Його тоном можна було розпалювати багаття.
– Прошу Вас, пане… лише не завдайте йому шкоди! Я відведу його до своєї
кімнати.

Батько відштовхнув її вбік – так він побачив мене: я тримався за сукню
покоївки й намагався сховатися за нею. На мить мені здалося, що моя мама
спустилася вниз. Я відчув, як батько схопив мене за руку й силоміць потяг до

себе… одним ручиськом він схопив мене за голову, а іншим – за спину… Потім
хотів дати мені ляпаса, але я затулив своє обличчя вільною рукою…
Покоївка намагалася його зупинити, але дарма… Моя мати… я не знаю… де
ж вона??

(Покоївка має добре серце.)
– Послухай мене: ти змусив нас шукати тебе, вилупку! – його голос палав
люттю та ненавистю. – Ми не ходили ні до сусідів, ні до відділку поліції: вони б

зчинили ґвалт.
Мій тривожний внутрішній голос. Уві сні мене не покидають ті сцени
покарання за втечу від болю та страждань, адже наш заміський будинок стане

епіцентром тортур та знущань, якщо я звернуся до поліції.
Ці проблеми все ще тривають, попри бороду та вуса, що виросли, незважаючи
на завершення навчання… вони нескінченні…

Залишається десять хвилин, і я дістанусь до нашого заміського будинку.

* * *

Попри те, що наші ноги інколи кривавляться від скляних друзок чи гострої
гальки, біль усе ж не затьмарює наше задоволення від гри.
Хоч і з часом змінилися як ігрове поле, так і спосіб гри.

Стадіон переїхав на ґрунтову площу на околицях міста. Футбольні ворота вже
справжні: зі стовпами та перекладиною, межі спортивного поля позначені
дизельною олією, ноги вже не босі, а в новому спортивному взутті.
Наші ноги мали вже зовсім інший вигляд – здоровіший, вони вже не були

такими грубими та закривавленими, як раніше, а нігті – не такими огидними на
вигляд.
Під час гри один із приятелів вигукнув: «Лакі!».

Це якийсь собака – усі вже тут звикли до його постійної присутності. Ми так і
не знаємо, хто саме дав йому таке ім’я – Лакі – відомо лише те, що цей пес тут
дружить з усіма; і хоча це місце не є для нього прихистком, адже пес не

бездомний, ми однак прийняли його, повсякчас спостерігаючи за його
поведінкою. Тим паче, що зі своїм здоров’ям і рішучістю він став нашим
охоронцем.

78