Page 64 - 2Demo_Book_A bell rings for them

Галина 24 лютого 2022 року, як завжди, вранці вирушила в Городню продавати
молочне від своїх двох корів. Доїхали до Пекурівки, а назустріч двоюрідна сестра
Людмила Кравець з чоловіком. Заплакана: «Галю, війна почалася! Там ворожої
техніки повно». Кинулася дзвонити сину: «Юро, не сиди на п’ятому поверсі! Йди
до друзів у приватний сектор! Їх тут стільки сунеться через село!»

У першу ніч російські солдати

влаштували своєрідний шабаш під ворітьми
Галининого будинку, що над дорогою
Жінка каже, понапивалися, під вікнами на танках гасали і роздягались, і чо-
боти погубили на сільському стадіоні. Знову почала вмовляти сина їхати додому,
в село. Сказав, що чекає сестру, щоб добралася з Києва, а потім разом вибирати-
муться.
Але Іра зі столиці виїхати у чернігівському напрямку вже не змогла. Після
тижня сидіння в бомбосховищі дівчині таки вдалось покинути Київ і добратись

до Бельгії за допомогою добрих людей. Юра ж тим часом, запевняючи маму, що
все в порядку, ще 26 лютого 2022 року записався до тероборони, а через два дні
вже боронив околиці Лукашівки, що кілометрів за 20 від Чернігова. Періодично
дзвонив під час короткого затишшя і просив: «Бережи себе й малого, мам. Ніде не
ходіть. У мене все добре. Зв’язок поганий, не можу говорити».

«Не віддаси взуття – босий піду!»
Востаннє Юра дзвонив матері 6 березня. Вона його знову почала благати ви-
їжджати. А у відповідь: «Мамо, ну що їхати? Сидіти і чекати, доки в нашу хату
прийдуть нас вбивати? Як помирати, значить – доля така». Галина розплакалась,
а він знову: «Все буде добре».

– Восьмого березня вранці я отримала від сина вітання по Вайберу: «Мамочко,
зі святом. Бережи себе, малого. У мене все добре. Поганий зв’язок». Я відчувала,
що щось не так, але й на думку не спадало, що він у самому пеклі, що пішов во-
ювати. Адже досвіду не було ніякого, навіть в армії не служив. Це вже потім мені
його дівчина Юля розповіла, що не пускала його у військкомат, навіть взуття схо-
вала. А він: «Я не можу сидіти в підвалі, коли дітей убивають. Не віддаси взуття
– босий піду!»
Галина все намагалася додзвонитися до сина. По кілька разів на день поміж
колонами ворожих танків, з яких цілилися снайпери, ходила за церкву, до млина,

де можна було спіймати зв’язок. Але дарма.
Українські військові у Великий Листвен зашли 4 квітня 2022 року. У матері
потеплішало на душі: може, хтось бачив чи щось чув про її Юру?
– Я ще встигла наварити отакенну каструлю супу, щоб тих дітей погодувати, –
витирає сльози Галина. – Вони всі такі замурзані, голодні, замучені. Побігла з су-
сідами покликати їх по домівках, щоб помилися, може попрати їм одяг. Аж бачу,
знову моя сестра Люда їде мені назустріч зі старостою з Пекурівки Надією Пят-

60