Page 72 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat
P. 72

Трибуна




                  Нас відспівали й погребли, й голосіння за нами було як за славетним Фагдом
                              1
               аль-Аскаром .
                  Я сидів у кафе, а праворуч від мене сидів друг. Заклад був порожній опівдні, а

               офіціанти – мляві. На столі переді мною стояла кава, яку я замовив. Мій друг ще
               не відкривав пляшку води.
                  Наші  тіла  перебували  в  одному  місці,  тимчасом  як  наші  душі  –  зовсім  в

               іншому; я недовго сидів мовчки й моя душа поверталася туди, де я був ментально
               ввесь цей час, допоки друг не перервав такий мій стан: «Про що ти думаєш?». Я
               дивився на нього нерухомо. І глибоко зітхнув кілька разів, поки не відповів йому:
               «Від мене вимагають написати про мої наміри, думки…».

                  Він зачекав хвильку, перш ніж випустити щось схоже на в’їдливу шпильку:
                  – У чому ж проблема?..
                  Цим  запитанням  він  застав  мене  зненацька,  знаючи  мою  ситуацію  і  мої

               переживання з цього приводу. Я збагнув важливість оприлюднення моїх думок
               лише тоді, коли виявив іншу проблему. І тому маю сісти за стіл або в крісло,
               розмірковуючи над питаннями, які хвилюють слухачів – можливо, когось із них

               звільнять або ж порушать чиїсь права, прослуховуючи їхні телефони… Я це все
               помічаю  та  відстежую,  доносячи  свої  думки  до  інших…  Щоразу  наприкінці
               кожної такої промови я оточений гучними й теплими оплесками слухачів. Тоді я

               задоволений, деякі тиснуть мені руку, перед тим як я піду. А потім, уже в ліжку
               перед  сном,  я  згадую  щось,  що  мене  турбувало,  й  не  відчуваю  ані  крихти
               задоволення…

                  – Одягни окуляри, – промовив приятель, – і сядь ось таким чином…
                  Він розслабив м’язи тіла, сидячи на стільці, і зчепив пальці коло свого живота.
                  – Підніми підборіддя… інколи потирай його кінчиками пальців

                  Після  того  як  він  промовив  це,  я  подумав,  що  мій  приятель  завершив
               настанови, але він додав:
                  – І ще одне – останнє – не надягай ґитру  та акаль .
                                                                              3
                                                                  2
                  Усередину мене закралася підозра, що його думки та філософія є суцільною
               нісенітницею  –  навіть  його  майстерна  словесна  гра  під  час  бесіди,  а  також



               1  Фагд аль-Аскар (1917 – 1951 рр.) – один із провідних кувейтських поетів 20 століття. Його поезія вирізняється
               новаторськими поглядами та відходом від традиціоналізму. Твори автора рясніли атеїстичними ідеями, тому ще
               за свого – досить короткого – життя він втрапив у немилість до чинної влади. Останні роки Фагд аль-Аскар провів
               усамітнено в темній кімнаті, втративши зір. Помер у віці 34 років від сухот.
               2  Елемент традиційного вбрання арабських чоловіків – хустка (переважно бавовняна), яка захищає голову й шию
               від сонця та піску; одягається разом з дишдашею.
               3  Чорний подвійний вовняний шнур, яким утримується на голові ґитра.
                                                                                                             72
   67   68   69   70   71   72   73   74   75   76   77