Page 45 - Костопіль Місто над Замчиськом

фашистів 1943 року було розстріляно останніми з єврейської громади міста.
По закінченні війни районним керівництвом було прийнято рішення роботу готелю-
ресторану, який слугував фашистам, не відновлювати, а переобладнати його під гуртожиток, а
згодом - квартири. Третій поверх знесли як такий, що не відповідав моральним принципам
будівників комунізму.

Готель перенесли на вулицю 1 Травня в двоповерховий будинок підприємця Яхнюка,
націоналізований ще у 1940 році. Під ресторанний заклад довго шукали приміщення, чіпляючи
вивіску то на одній, то на іншій забігайлівці, доки його не було розташовано в будівлі на місці
сучасного РАГСУ. Там заклад існував кілька десятиліть. У ньому чудово готували, а музичну
програму для відвідувачів дарували відомі костопільські музики Олександр Івченко, Віктор
Клішин, Володимир Брикса та Василь Дмитринський.
На початку 70-х років ресторан було розташовано у новобудові-комплексі «Кристал», де він
працює і донині. У 70-80 роки потрапити до «Кристалу» було доволі проблематично. На вихідні та
святкові дні майже обов’язково потрібно було замовляти столики заздалегідь. У будні дні
необхідно було прийти у годину відкриття після обіду або товаришувати з адміністратором Фірою
Мойсеївною. Добре відпочити вдвох можна було на 10 карбованців, адже ціни були невисокими.
У 80-ті порція зернистої паюсної ікри коштувала 2 крб. 11 коп., лангет натуральний – 1крб. 36
коп., беф-строганов – 1крб. 60 коп., піджарка – 73 коп., заливний язик – 88 коп., м’ясне асорті – 87
коп., шніцель – 74 коп., натуральна чорна кава – 9 коп., сто грамів горілки «Пшенична» - 2крб. 20
коп., 100 грамів імпортної «Тамянки» - 71 коп., а вітчизняної «Перлини степу» - 51 коп. Офіційно
горілки можна було відпускати на одну людину не більше 100 грамів, але цієї норми ніхто не
дотримувався. Ресторан був саме тим місцем, де можна було познайомитись, потанцювати,
продемонструвати нові, куплені по блату, речі як казали у ті часи, культурно відпочити. Згодом
ресторани у місті почали рости, як гриби після дощу, «живих» музик з гітарами змінили виконавці
під фонограму та комп’ютери, змінились і ціни, але популярністю ці заклади як користувалися,
так і користуються.

Поважного віку жителі Костополя добре пам’ятають історію із скарбом, яка трапилась під час
будівництва п’ятиповерхівки у центрі міста (будинок, де нині розміщено центральну бібліотеку).
Тоді після знесення старих будівель під час копання котловану під новобудову у ковш екскаватора
потрапив глечик із золотими п’ятірками та десятками із зображеним на них портретом російського
царя. Будівельники не розгубились і, не піднімаючи галасу, той глечик нібито по-чесному
розділили.
Але на рахунок «по-чесному» їм тільки здалося, бо відразу ж знайшлося двоє обділених, тих,
кому десяток не перепало, тільки п’ятірки. Ще не встигли будівельники ті монети як слід
приховати: хто у чоботи, хто у радіатор автомобіля, хто знову на деякий час у землю і побігти за
пляшкою, щоб відзначити цю подію, як біля них вже стояло кілька чоловік у темних костюмах із
краватками, ще й з посвідченнями працівників КДБ. Будівництво на деякий час призупинили, а
невдахи-будівельники витягали із своїх схованок скарб, який їм належав усього хвилин 15-20.
У кабінетах будівлі на вулиці Першотравневій кожен з них довго до подробиць пригадував
свою біографію, поєднуючи спогади про рідних і близьких з підрахунками монет, що потрапили до
кишень колег по будівництву. З ляку хлопці у своїх показах вказали стільки монет, що й у два
горщики не вмістилися б. Але чоловіки у костюмах рахувати вміли – розібралися. Зібрали докупи
усе, до останньої монетки, і відправили по інстанціях. Враховуючи чистосердечні зізнання та те, що
усе було повернуто, за грати нікого не посадили. Екскаваторника і прораба перевели у робітники.
Під час «розкопок» котловану робітників вже напризволяще не залишали, увесь час хтось з
кадебістів у цивільному знаходився, але як не очікували, більше нічого не знайшли. Будівництво
велося на місці старого єврейського кварталу, згодом (1941-1943 р.р. – гетто), де проживали
власники виробництв та крамниць.
Те, чого не вдалося зробити будівельникам і працівникам КДБ, вдалося новій власниці
помешкання. Вірніше, її свиням, які вільно почували себе на території колишнього двору.

42