Page 48 - Book_a4_Work_Neat

Вже наша доля кращою не буде...

Вже наша доля кращою не буде.

Що мало статись все - вже відбулось.
Ми боїмось в майбутнє зазирнути,

Час мрій минув, і вже умерло щось.

У нас давно накатана дорога,

Її ми прокладали все життя,
Почавши від батьківського порогу

Й допоки підем в царство небуття...

Тривожна осінь

Мріяв вперто й безталанно,
Брав за роги ти бика.

Та вже вилиці - в тумані,
И сила з міццю не така...

Не збулись колишні мрії,
Де ж та правдонька зарита,

І щодень - то без надії
Край розбитого корита?

Ніби й був ти не ледачим,

І шанований усюди,
Знав багато ти і бачив,
Як живуть нормальні люди.

Що ж завадило, козаче,
Жити разом із панами?
І чому дружина плаче –

Не зведе кінці з кінцями?

Чи ти влади мав замало?
Чи був чесним аж до здуру?

Чи то шансів бракувало,
Чи боявсь за власну шкуру?

46