Page 49 - Book_a4_Work_Neat

А тепер тримай, що маєш,
Виживай під сільским дахом.
Вже про більше не подбаєш,

Що й було - згоріло прахом!

Уплелись ці запитання
В затуманене волосся...

За пізнілі ці зізнання,
На душі - тривожна осінь.

Правду ті норвежці кажуть:

Один фах сімох годує,
Сім фахів побільше важать,
Та й одного замордують.

1997р

Таке життя

Відходять друзі і подруги,
Мов ангели, на небеса.

І кожен раз у серці туга,
Неначе брила зависа.

Скільки б не жив-життя коротке.
Воно не вічне і твоє.

І все частіш рахуєш роки,
Котрі зозуля нам кує.

Коли вже нас торкнулась осінь.

Коли вже нас торкнулась осінь,
Роки чомусь такі стрімкі...
Ти від життя все менше просиш,

Бо вже потреби не такі.

Мені багато і не треба
Свобода - це передусім.

Окраєць сонячного неба
Та зірочка ясна в руці.

47