Page 14 - Снігова Королева. Інтерактивна книга

Г анс Християн Андерсен. Снігова Королева

Бабуся пішла в садок, торкнулася костуром усіх троянд, і вони, розквітлі й пишні,
миттю сховалися глибоко)глибоко в землю, мовби їх і не було. Бабуся боялася, що
троянди нагадають Ґерді про Кая, і дівчинка її покине.
Зробивши свою справу, вона повела Ґерду в квітник. О, як тут усе пахло і квітувало!

Яка неймовірна краса відкрилася перед очима дівчинки — тут росли найдивовиж)
ніші квіти з усіх пір року! У жодній мальованій книжці не було таких яскравих барв,
як у цьому квітнику. Ґерда радісно стрибала і гралася поміж квітів, аж доки сонце
сховалося за високими вишнями. А ввечері бабуся поклала її в гарненьке ліжечко
з червоними шовковими перинами, набитими блакитними фіалками. Дівчинка
заснула, і їй снилися такі сни, які бачить королівна у переддень свого весілля...
Назавтра Ґерда знову гралася на сонечку серед квітів. Так минуло багато днів. Ґерда
знала кожну квіточку, і хоч їх було безліч, проте їй здавалося, мовби якоїсь квітки
не вистачає — але якої?..
Одного ранку Ґерда сиділа й розглядала солом’яний капелюх бабусі, на якому були
намальовані квіти. Найкращою серед них була троянда — бабуся забула її стерти.
От що таке стареча пам’ять!

— Ой, та тут немає троянд! — вражено скрикнула Ґерда й кинулася їх шукати.
Але марно! Жодної троянди серед цього моря квітів не було!.. Тоді Ґерда сіла на землю
й заплакала. Її теплі сльози впали якраз на те місце, де ріс колись один із трояндових
кущів. І щойно сльози змочили землю — звідти вигулькнув свіжий квітучий кущ.
Ґерда обняла його й почала обціловувати кожну трояндочку. На якусь мить вона
вражено завмерла — і раптом згадала про ті дивовижні троянди, під якими вони
так любили сидіти з Каєм.
— Кай! О Боже!.. Як я забарилася! — вигукнула дівчинка. — Мені ж треба шукати Кая!

Ви не знаєте, де він? — спитала вона у троянд. — Чи, може, ви вірите, що він помер
і більше не вернеться?!
— Він не вмер! — промовили троянди. — Адже ми були під землею, куди йдуть усі
померлі, і Кая там нема.
— Дякую вам! — сказала Ґерда і кинулася до інших квітів.
Вона заглядала в їхні чашечки й запитувала: «Ви не знаєте, де Кай?». Але кожна
квітка грілася на сонечку і думала тільки про свою казку чи історію. Дівчинка наслу)
халася від них чимало небилиць, проте ніхто не сказав їй ані слова про Кая...
Тоді Ґерда кинулася в кінець саду і, так як є, босоніж, вибігла на шлях. Разів
зо три вона озирнулася назад — ніхто за нею не гнався. Вона роззирнулася: літо
вже минуло. Надворі стояла пізня осінь, але в чарівному садку бабусі, де завжди
сяяло сонце і цвіли квіти, цього не було помітно.

— Боже, як я забарилася! Надворі вже осінь! — промовила маленька Ґерда
і знову побігла.
Ох, як же натомилися її маленькі ніжки! Як холодно й вогко було навколо! Туман
великими краплинами сідав на пожовкле вербове листя і, наче дощ, стікав на землю.
Листя опадало й опадало. Самий лише терен стояв рясно вкритий ягодами, але які ж
вони були терпкі! І яким сірим та сумним здавався увесь світ!..

12