Page 16 - Снігова Королева. Інтерактивна книга

Оповідання четверте

Королевич і королівна

Ґ Він довго приглядався до дівчинки,
ерді знову довелося сісти перепочити.
На снігу, навпроти неї, стрибав великий
чорний крук.

киваючи їй головою, і врешті озвався:
— Крра)крра)крра! Прривіт! Куди це ти брредеш по світі сама)самісінька?
Слова сама самісінька Ґерда зрозуміла дуже добре. Вона розповіла крукові про
все своє життя і спитала, чи не бачив він Кая.
Крук замислено похитав головою і промовив: «Можливо! Можливо!..»
— Як? Та невже?! — скрикнула дівчинка і ледь не задушила крука в обіймах.

— Тррохи легше, не гаррячкуй! — сказав крук. — Я гадаю, це був твій Кай. Але
теперр він, мабуть, забув тебе, бо має собі корролівну.
— Хіба він живе в королівни? — здивувалася Ґерда.
— А ось послухай! — сказав крук. — Тільки мені дуже важко ррозмовляти по)вашому...
От коли б ти ррозуміла по)крруцьки, мені було б набагато прростіше.
— На жаль, цього мене не вчили, — мовила Ґерда. — От моя бабуся, вона розуміє.
— Ну, гарразд, — сказав крук. — Ррозповім, як зумію... — І він розповів про все, що знав.
— Тут, у цій країні, є прринцеса)корролівна, така ррозумна, що й сказати несила. Вона
пррочитала геть усі газети і вже навіть устигла забути все, що пррочитала, — отака

ррозумна! А недавно вона виррішила вийти заміж. Вона хотіла мати чоловіка, який
умів би підтрримувати ррозмову, а не такого, що вміє тільки пишатися, бо це дуже
нудно. І тоді баррабанники скликали всіх прридворрних і оголосили бажання корро)
лівни. Можеш віррити кожному моєму слову, — додав крук, — моя нарречена вільно
гуляє по всьому палаці, і все мені ррозповіла. (Його нареченою, звісно ж, була ворона.)
— Наступного дня усі газети вийшли з моррем серрдечок і з вензелями корролівни.
Там сповіщалося, що кожен юнак прриємної зовнішності може пррийти до палацу на
ррозмову з прринцесою. І того, хто буде найпррирродніший і найдотепніший, вона
й виберре собі за чоловіка!.. Наррод юррбою рринув до корролівського палацу.
Надворрі всі юнаки говоррили чудово, та щойно вони перреступали порріг і бачили
гваррдію в срріблі, лакеїв у золоті і залиті світлом прросторрі зали, — одрразу

торропіли. А як підступали до тррону, де сиділа корролівна, то не могли зв’язати
докупи й двох слів, хіба що повторрювали за нею останні її слова, і корролівні це
зовсім не подобалось! Від бррами до дверрей тягся довгий)прредовгий хвіст нарре)
чених, я сам бачив! Їм хотілося їсти й пити, але там нічого не давали. Хто був
ррозумніший, узяв із собою бутеррбрроди, але ніхто не бажав ні з ким ділитися,
бо кожен думав: «Нехай собі зголодніють, схуднуть — от корролівна їх і не візьме!»

14