Page 80 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

Мої ноги посунулися так, що частина тіла оголилася… Я бачу сліди рубців,

які ніколи не зітруться часом. Подумки постає питання: що спричинило сліди
тортур на моєму тілі? Чи все те, що стирається з пам’яті, зберігається в часі?..
Можливо, попри всі рубці на тілі, моя пам’ять все ж утратила зв’язок із

джерелами мого болю.
Зламана ніжка крісла. Палиця. Зброя спричинилася до того, що у світі
з’явилися синці, тілесні експерименти. Я почав оголювати різні частини свого

тіла – й водночас з моєї пам’яті почали виринати різні епізоди… Двері моєї
ванної кімнати, повернені до великого вікна, часто залишаються
напіввідчиненими. Іноді, коли я виходжу з ванної кімнати, то відчуваю, як із
вікна дмухає сильний вітер і штовхає двері так, що вони грюкають. Як тільки це

стається, я очікую на вибух…
Мій батько ненавидить гучні звуки:
– Скільки разів я повторював тобі обережно зачиняти двері!..

Виправдання не спрацьовують – чи він боїться зламати двері, чи його турбує
їхній гуркіт?..
Моє тіло готується до фізичного болю та тортур, покоївка ладна мене

захистити, усе вказує на чергове покарання: напружені м’язи батькового
обличчя, незадоволений голос, вибалушені очі. Батько підходить до мене із
палицею в руці. Покоївка стоїть напоготові.

– Але ж ти й бевзь… Чого води в рот набрав?.. Зараз ця палиця навчить тебе
говорити!..
З кожним ударом палиці біль пронизує всеньке тіло…

(Гнів через розбиті двері… поки мої кістки цілі…)
Мама спізнюється.
Морське повітря, психологічна та фізична терапія, години минають без

усвідомлення, відносність часу… я простую до заміського будинку, щоб
поринути в сон, однак не відчуваю себе в безпеці – це втрачена потреба.

* * *

Я прокидаюсь. Сонце ще не зійшло, вранішнє світло заполонило кімнату.
Годинник показує четверту годину ранку.
Час наближається до п’ятої ранку.

Мої очі. Вони не реагували на світло, яке потрапляло на них. Я поглянув на
положення своїх ніг. Я знову бачу слід на нозі… Так, це він. Що ж залишило цей
відбиток?

Я підійшов до холодильника й заглянув туди: два червоні яблука та розпочата
пляшка води. Я з’їв яблуко, навіть не перевіривши, чи воно все ще їстівне.
Декілька разів умивав обличчя.

80