Page 32 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

плодом моєї втомленої фантазії, у якій колись народилось дивне бажання. Ця

примха не дає мені спокою: кохатися, як забажаєш, без обмежень та перешкод зі
3
ржавої міді – диргемів , що є причиною вічної боротьби між людьми.
У глиняній мечеті неподалік від мене щовечора збираються моряки та

рибалки. Їхні бажання схожі на мої, бо нас об’єднує незмінна потреба: побільше
диргемів та гарненька дівчина, що осолодила б життя й народила дітей,
неодмінно хлопчиків, щоби вони стали міцною опорою та добували заробіток з

надр щедрого моря. Будівля мечеті дуже проста, як і моряки, що допомагали її
звести, а потім записали на її глиняних стінах імена своїх товаришів, яких
забрало море. Там також виведені імена двох моряків, які померли під час
будівництва мінарету. Звичайна річ – послизнулись і впали. Так їх і поховали,

просто й без особливих церемоній. Подейкують, їхні мученицькі душі досі
блукають цими краями й наспівують сумну пісню про свою загублену молодість,
вимагаючи відплати від суспільства, яке не вберегло їхнє право на життя…

Узагалі-то, я звик мислити раціонально, але чомусь до мене причепились ці
небилиці про джинів та злих духів, що їх розповідала матуся та старенькі з
околиць. Коли я ввечері лягаю в ліжко, то ховаю свою втомлену голову між

покривалами, щоб раптом не побачити привидів. Однак мені здається, що є
якийсь незримий дух, який бродить поруч і хоче погубити мене. Якщо це привид
одного з тих моряків, то який йому сенс вбивати мене? Моя ж історія точнісінько

повторює його власну, де злидні – це спільний знаменник. Та й фінал майже
однаковий: всі ми помираємо, працюючи на благо суспільства, а насправді лише
обрані заживають плодів нашої праці.

Вони кажуть, що ти – бідний робітник, а хтось інший купається в розкоші за
неписаним законом людського суспільства. Я категорично протестую: цей закон
продиктований лише огидною людською жадібністю. Разом із примноженням

їхніх статків проступають і успадковані ними риси рабів: бажання панувати та
керувати іншими. Кажуть, що рабства вже немає, але це все вигадки, як бабусині
байки про джинів. Суспільство досі розколоте на два класи: один прошарок
пожирає плоди праці іншого. Рабство не кануло в літу, воно розвивається та

поширюється, породжуючи нових рабів та поневолених, щоправда в сучасніших
формах.
Скільки разів я запитував себе: у чому різниця між мною та хазяїном

крамниці? Якби крамниця належала мені, я б вів справи не згірше від хазяїна чи
навіть краще, тому що я розумний і кмітливий. Хто знає, якби мені вдалося
здобути освіту, може я б вибився в люди? І хто сказав, що бідні люди – дурні?

Мовляв, якби були хоч трохи розумніші, не залишалися б у злиднях. У більш

3
Грошова одиниця, поширена в Кувейті на початку ХХ ст.
32