Page 30 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat
P. 30

Чорний піт




                  Страхом просякнуте все навколо мене. Безмовність німої ночі не в’яжеться з
               галасом,  що  ятрить  мою  втомлену  душу.  Чому  вона  така  бентежна?  Чому  не
               заспокоїться?  Вона,  напевно,  знає,  що  я  родом  з  найнижчого  прошарку

               людського суспільства – найбільш знедолених людей. У нашому словнику немає
               понять «відпочинок» чи «наїстися досита».
                  Моя історія проста й невигадлива. Вона нудна та буденна, як мені здається.

                  Мій батько помер, коли мені не було й дванадцяти років. У спадок він залишив
               мені вдову та п’ятьох дітей. Куди б я не обернувся, я бачив навкруги роззявлені
               роти,  з  яких  вилітав  привид  голоду,  насміхаючись  наді  мною  та  над  моєю
               неспроможністю  побороти  його,  оскільки  робота  в  мене  нехитра  й

               низькооплачувана.
                  Голод  та  злидні  –  відомі  аксіоми  та  одні  з  найголовніших  законів  серед
               бідняків. Подолати їх – було й досі є моєю єдиною метою.

                  Спочатку я трудився в крамниці хлопчиком на побігеньках. Від світання до
               смеркання я відпрацьовував помилки, яких припустився чи то я, чи хто інший.
               Хазяїн крамниці вважав своїм правом зганяти на мені зло та виливати своє горе

               на моє нещасне тіло, що складалося з одних лише кісток, полічених його палкою.
               Незважаючи на кволість і хирявість мого тіла, товсті пальці мого пана з легкістю
               діставали  до  самісінької  плоті.  Ніхто  не  міг  переконати  хазяїна,  що  я  не

               заслуговую на побої, і що в нього взагалі немає права підіймати на мене руку.
               Усі закони, за якими живе його клас, давали моєму панові повне право знущатися
                                                                                                              1
               наді мною. Почуття вдячності для цієї людини – щось захмарне, а п’ять анатів ,
               якими  він  дорікав  мені  ввечері  після  роботи,  –  правили  за  найбільшу  мою
               винагороду.
                  Згодом я працював на багатьох людей. Я набирався досвіду й знань з криниці

               життя, поки не закріпився в одному з магазинів на внутрішньому ринку міста.
               Моя робота тут  не  надто  відрізнялася  від  попередніх  моїх  занять. Щоправда,
               власник цієї крамниці був з людей, які не вірили в те, що лайка та побої сприяють
               сумлінній праці.

                  Перебуваючи в цій німоті, я пригадав цікаву розмову, яка сталася декілька
               ночей  тому  з  однією  дівчинкою  з  нашого  району.  Говорили  про  можливість
               легкого та швидкого заробітку.

                  …Коли  море  відступає  під  час  відпливу,  воно  залишає  на  березі  справжні
               багатства: наприклад, білі перлини в ніжних обіймах мушель, побілених по краях


               1
                 Грошова одиниця Індії, яка використовувалася в Кувейті в 1923 р.
                                                                                                             30
   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35