Page 55 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

– Браття мої! Разом із вами журналісти газети «Аш-Шурук» незабаром

проведуть пресрозслідування з нагоди майбутнього прибуття космічного
корабля з планети Аполлон. Ми воліли б дізнатися про причину вашої еміграції.
Хтось із натовпу відповів хрипким голосом:

– А хто може заборонити нам це!.. Наші матері народили нас вільними
людьми!
Інший нервово прокричав:

– Замовкни, бовдуре, це може бути представник влади!!

10

Скидалося на те, що натовп зрозумів фотографа, який попросив їх вишикуватися,
ніби в чергу по хліб у їхніх містах, де жінки народжували купу дітей… по суті,
людей без майбутнього.

Звертаючись до журналіста, якийсь високий чоловік промовив:
– Мій брат, Мухаммад, іммігрував до Америки після закінчення навчання тут.
Відтоді минуло вже сім років. Учора він надіслав нам свої родинні світлини. Нині

брат має там власні будинок та автомобіль. Він став шанованою людиною, яка
знає свої права та обов’язки.
Осман звернувся до чоловіка:

– А ви?
Чоловік повернувся до нього і сказав із сумом у голосі, поки журналіст
підставляв йому магнітофон ближче до рота:

– Я… я? – він ударив себе рукою в груди. – Мені здається, що я ніби той віл у
ярмі… Усе ходжу колами, не знаючи ні свого сьогодення, ні свого майбутнього.
Хтось із натовпу загиготів:

– Як віл не мудрував, а плуг тягне.
Збіговисько довкола нього зайшлося реготом, а чоловікові стало соромно.

11

Тут вийшов інший громадянин і завів бесіду з журналістом, виголосивши мовою,
більш наближеною до класичної, ніж до розмовної:

– Я – поет, який прагне визнання в суспільстві… Я – людина чесна й викладаю
свої думки та мрії на папері.
Хтось із натовпу перебив його:

– Ми хочемо почути твій вірш, поете!
Поет присів на жовту бочку, дістав білий аркуш паперу й почав читати вголос
такі рядки:

55