Page 8 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat
P. 8

– Я не піднімаю його. Я тільки показую тобі на ці величезні вуса.

                  – Сказала ж: не піднімай пальця.
                  – Чому?
                  – Бо відріжуть.

                  Хлопчик відчув біль.
                  – Як це відріжуть?
                  Мати сердито відповіла:

                  – Я ж сказала: відріжуть. Помовчи! О, Аллах!
                  Хлопчик  замовк.  Та  з  голови  не  виходила  думка:  «Навіщо?  Нащо  вони  їх
               відрізають? Чому саме пальці?».
                  Він  постійно  чує,  що  поліція  відрізає  пальці.  Поглянув  на  маленькі  пальці

               матері,  якими  вона  міцно  стисла  його  руку.  Вони  цілі.  І  знову  оглянув  вуса
               солдата.
                  – Чому б їм не обрізати вуса?!

                  – Бо пальці є в усіх, – відповіла мати, не дивлячись на сина.
                  Хлопчик похитав головою, ніби думав про щось важливе. Так, як це робив
               його батько, коли рахував свій улов. Потім знову спрямував свій погляд на вуса,

               але вони вже відійшли далеко, і він бачив лише чорну пляму на їхньому місці й
               те, як солдат підняв руку, щоб поправити їх.
                  Хлопчик ішов повністю поринувши в думки, не звертаючи уваги на те, що

               було навколо. Перед його очима стояв ліс відрізаних пальців. Він бачив пальці,
               над  якими  нависали  ножі,  уявляв  піт,  що  стікає  по  обличчю,  губи,  затиснуті
               зубами від болю.

                  – Так не можна! Ми ж не скоїли нічого поганого. Я просто вказав пальцем. Це
               дрібниця, яку ніхто не помітив. Невже вони відріжуть мої пальці? Прокляття!
               Таке моє покарання? Ти втнеш мого пальця?

                  – Так, – відповіла мати й потягнула його за руку всередину будинку.
                  Жінки  сиділи  з  чаєм  у  руках  навколо  трьох  таць  із  горіхами,  утворивши
               квадрат.  Серед  них  увагу  дитини  привернула  стара  скоцюрблена  жінка,  яка
               очолювала зібрання. Її палець був замотаний білою колись тканиною.

                  «Вони відчикрижили його. Прокляті! Вона, напевно, вказала пальцем на того
               чоловіка з вусами».
                  Жінка, помітивши, як хлопчик дивиться на неї, усміхнулася йому й покликала

               до себе. Він підійшов і сів біля неї. Жінка погладила його по голові.
                  – Як твої справи, Мансуре?
                  Він відчув гордість. Вона знала його ім’я. Тітонька з відрізаним пальцем знала

               його  ім’я.  Скориставшись  сприятливим  моментом,  він  запитав  про  цей
               відрізаний палець.
                  – Хто? Хто відрізав тобі пальця?


                                                                                                              8
   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13