Page 12 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

– Що ж до нас, то ми відчужені. Всі ці машини, юрми людей. Ми відчуваємо

холод самотності. І що більше людей навколо нас, то сильніше це відчуття.
Складно уявити, як людина може почуватися в натовпі цілком самотньою. Ми
повинні спілкуватися, як у минулі часи.

Сінан хотів був перевести дух, слідуючи за думкою, що сяйнула в голові, як
хтось перебив, підтримуючи його думку:
– Так-так. Правильно мислите. Можу додати до того, що сказав колега. Коли

ми дивимося на цей величний людський спадок, який почав зникати мов пісок
крізь пальці…
З чарівною посмішкою на обличчі Сінан почав знову говорити, поки не
втратив увагу людей, і бесіда не перейшла в інше, непотрібне йому русло:

– Я погоджуюсь з тим, що ти кажеш, Хасане. Та ми не повинні жити в тіні
минулого. Я не хочу возвеличувати минувшину. Я прагну оживити цінності
давніх часів. Я волію, щоб ми жили в нашій добі, розуміли її виклики й

повернули людям – людяність. Таким чином, співпрацюючи, освічені люди
можуть будувати нове суспільство.
Перед його очима продовжували сяяти захопливі усмішки як пересічних

людей, так і представників поважних установ. Фантазія його розігралася. Сінан
заходився згадувати й упорядковувати свої зустрічі та наперед тішитися від
нових, подібних до тих, що були. На них він ще багато чого скаже. Ось і нова

маленька пригода, яку його уява почала моделювати. Та раптом гучно задзвенів
дзвінок.

***
Лункий звук дзеленчав у його вухах. То був не лише дзвін домофона. Через
пристрій було чути голос болю, що розривав тишу. Сінан відчув слабкість. Страх

скував його тіло.
– Скажи мені, що з тобою? Розкажи!
– Відчиніть двері. Я помру. Допоможіть!
Сінан не насмілювався натиснути кнопку «відчинити». Його коліна

підкошувалися. Язик занімів.
– Ти не сказав, що з тобою. Розкажи.
– Я помру. Допоможіть!

– Тебе побили?
– А-а-а! Я помру. Вмру. Відчиніть двері.
Сінан не знаходив у собі сили натиснути кнопку. Він поклав слухавку на місце

й подивився на дружину.
– Хтось кричить.
Він знову спробував простягнути руку до домофона.

12