Page 15 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

Сінан бачив того охоронця місяць тому. Він геть змарнів і, здавалося, нічого

не бачив перед собою. Його виснажений вигляд викликав жалість. Країна, з якої
походив охоронець, процвітала, однак він не міг розділити достаток зі своєю
родиною. Всі його земляки, яких він знав, повернулися додому й отримали

статки на батьківщині, яка раптово збагатилася. Він лишився сам як палець.
Однак давній злочин не дозволяв йому повернутися. І хоч страх уже не був таким
сильним, як колись, тридцять років, які минули відтоді, не змогли вилікувати

криваву рану.
Історія цього охоронця може бути подібною до тої, що він чув. Молодий,
дужий, з настороженими очима. Шрами на його обличчі багато про що говорять.
Його погляд видає підступність і хитрість. Він міг учинити злочин. А ті, що його

шукають, скористалися сучасними технічними засобами, щоб вистежити його.
Вони встромили ніж у спину. Можливо, їм не вдалося поранити його смертельно.
Отже, вони переслідуватимуть його і штрикнуть кинджалом удруге. Цього разу

поцілять у самісіньке серце.
Очевидно, усе так і є. А що, як його переслідувачі побігли за ним? Що
станеться зі мною? Мені можуть завдати шкоди.

Сінан із дружиною ще сумніваючись попрямували до дверей. Зрештою
дружина рішуче промовила:
– Допоможемо цьому нещасному!

Вона рушила вперед, Сінан – слідом за нею. Вийшовши на подвір’я, він
випередив її, демонструючи свою хоробрість. Хриплий голос звучав ще
сильніше, розриваючи нічну тишу.

– Люди, допоможіть!
– Розбуди слугу, – звернувся Сінан до дружини.
– Так. Двоє краще, ніж один, – і пішла.

Сінан міркував: «Ми маємо бути обережні й уважні. В таких ситуаціях
потрібно діяти зважено. Наші рухи повинні бути швидкими й адекватними,
відповідними до цієї страшної ситуації, щоб не сталося небажане. Їх і досі немає.
Цей слуга тільки й робить, що спить. Усі вони такі»

Знову почувся хриплий голос. Чоловік стогнав. Звук лунав від центрального
входу. Сінан попрямував до інших дверей – вирішив перевірити чи немає нічого
підозрілого. Якщо щось не так, він матиме час зачинитися. Однак передумав,

підійшов до решітки огорожі, нахилив голову й побачив чоловіка, що схилився,
обпершись об стовп ліхтаря. Його рука лежала на грудях. Він зігнувся. Стогін
віддавав луною. У будинках навколо – анічичирк. Ножа видно не було.

«Чи це обман? Йому боляче!».
Сінан пішов уздовж стіни, наближаючись до чоловіка. Він видушив із себе
слова, немов кашель:

15