Page 10 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

огорожа прикриватиме Мансура. Так. Усе на його боці, навіть великий паркан, у

тіні якого він скрадатиметься, і під яким зачаїться, допоки не побачить свою ціль
– палець, яким солдат погладжує вус. Цієї миті хлопець нападе на нього, ударить
з усією силою, яка в нього тільки є, з силою лева. Він відчув, як щось залоскотало
3
в його грудях. «Я – рятівник. Я – Антара нашого часу».
Мансур прийшов до великого палацу. Вусань стояв на тому ж місці, у тій же
позі. «Ти більше не насолоджуватимешся владою. Я знищу її». Повільно й

обережно він почав наближатися до своєї цілі, не помічаючи нікого, окрім нього.
З чола хлопчика скапував піт, руки змокріли, ніж ледь не вислизнув. Мансур
зупинився, вичікуючи потрібний момент.
Хлопчик бачив перед собою лише вусаня, який визирав на дорозі перехожих.

Коли хтось з’явився на шляху, солдат підняв руку й поправив вус. Тоді Мансур
кинувся на нього, замахнувшись ножем, однак не влучив у ціль, а лиш поранив
передпліччя. Що було далі, він уже не бачив. Пам’ятає тільки, як солдатів сміх

змінився сердитим криком, а хлопець з усіх ніг кинувся навтьоки, з ножем у
руках. Хлопець перебігав з однієї вулички на іншу, поки не дістався центральної
4
вулиці, незважаючи ні на піт на чолі, ні на дишдашу , ґудзики якої
розстебнулися. Всі звуки затихли. Мансур сповільнив крок, серце калатало
дедалі сильніше. Він витер піт із чола, поправив дишдашу, застебнув ґудзики,
подивився на ножа. На ньому були краплі крові. Хлопець здригнувся, коли

несподівано почув голос матері, який, здавалося, кликав його з далекого лісу:
– Мансуре, ходи сюди. Ми йдемо додому.
Мансур пострибав, переповнений ентузіазмом. Простягнув руку, вітаючись зі

старою жінкою з відрізаними пальцями. Його очі сяяли.
– Завтра я помщуся за тебе – за твій палець, за всі відрізані пальці й за твої
вирізані зуби.

…Цього ранку Мансур був понадміру жвавий, сповнений рішучості боротися.
Він бачив перед собою лише відрізаний палець і ніж, який на нього падає. У його
грудях тріпотів крилами птах.
Хлопець обернувся:

– Я повернуся. І зі мною ще багато, хто не любить тих, що відрізають пальці.

3 Антара ібн Шаддад (525–615) – поет та герой, що прославився своєю військовою звитягою, увіковічений у
народній творчості – народному романі «Життєпис Антари», у якому постає як непереможний герой.
4 Традиційний одяг арабів-мусульман – довгопола цупка сорочка з довгими рукавами зазвичай білого (влітку)
або сірого (взимку) кольорів.
10