Page 24 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

Цигарка мат ері

Мати залишила недопалок цигарки в попільничці, що не було для неї звичним.
Її кімната, до якої я вже тиждень, як не заходила, була просякнута запахом, що
перебивав пахощі парфумів та ароматичних паличок, які вона запалювала щодня.

Моє серце розривалося, кожна клітина мого тіла боліла. Я згадала історію своєї
нелюбові до проклятої цигарки. Ця ненависть змушувала мене мучити матір,
вигадувати способи, як позбутися сигарет і їхнього запаху. Лише тепер я

усвідомила, як жорстоко я поводилася з матір’ю. В мене склалося вороже
ставлення до її звички, а на материні почуття я не звертала увагу.
Пригадую день, коли мама прийшла до моєї кімнати, щоб повідомити мені
гарну новину, та не встигла вона наблизитися до дверей кімнати, як я

перегородила їй шлях і заборонила заходити, сердито вигукнувши:
– Не заходь із цигаркою!
Радість умить зникла з її обличчя. В очах з’явився сум. Вона почала шукати

попільничку, та не знайшла жодної поблизу. Швидко пішла до кухні, відкрила
кран і загасила цигарку водою. Почувся звук шипіння, який вона так любила. Я
не відчувала докорів сумління й лише думала:

«Може, хоч так вбережу її від цього зла».
Однак мати себе не жаліла й не хотіла, щоб я її оберігала. А я не могла знайти
жодного засобу, окрім своєї грубості та впертості, щоб змусити її притлумити

свою пристрасть до паління, яка, втім, ставала дедалі більшою.
Одного разу мати попросила мене завести її до сестри. Я поставила перед нею
умову: палити в машині зась. Мама підкорилася моєму наказу. Всю дорогу вона

мовчала. Я знала: причиною її мовчання було сильне бажання запалити цигарку.
Вона сиділа немов на похороні. Дорога до тітки була довгою. Моє серце
стискалося від жалю до матері, однак я опиралася цьому почуттю. Зрештою я

пожаліла її і вдала, що мені потрібно купити ліки в аптеці. Я зупинила машину і
сказала:
– Мамо, ти можеш вийти з машини й покурити, поки я повернуся.
То був початок зими. Було холодно, дув сильний вітер. Мати глянула на мене

й відповіла, стримуючи свій гнів:
– І як я запалю цигарку на такому вітрюгані?
Коли ж вона відчула, як я картаюся через неї, то плеснула по моїй долоні і

прошепотіла:
– Я можу потерпіти.

24