Page 88 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

Співробітники служби безпеки перестали розмовляти взагалі. Вони були

немов машини. Сновигали серед нас, як привиди.

***

Після того як пролунав вибух, мені здалося, що вгорі я побачив тінь, яка
попрямувала до виходу з укриття. Подивившись на мене, вона показала вгору.
Це був знак.

З нашого укриття пролунав сигнал тривоги, що свідчив про порушення
безпеки. Один із «привидів» побіг до виходу, решта кинулись за ним.
Ми зрозуміли, хто втік, почувши плач Аднанової матері.
Інструкції Абу Ібрагіма були твердими:

– Ми не маємо з ними нічого спільного.
Через кілька днів з’явилася можливість і для мене. Я відгукнувся на заклик тіні
– свого давнього друга, щоб дізнатися, що ж діється за межами нашої криївки. Я

знову почув сигнал тривоги, після того як я вибіг з укриття. Світ відрізнявся від
того, яким я його пам’ятав. Порожні машини, що належали силовикам,
перекрили вулиці. Я швидко побіг і сховався за однією з них. Зусібіч доносився

тупіт. Мене шукали.
Повітря не було забруднене.
Я не знав, де саме шукати. По тому як вулиця очистилася від моїх

переслідувачів, я пройшов кількома вулицями й вирішив піти до своєї вулиці.
Коли я зайшов на неї, то був здивований кількістю людей, яких я не знав. Вони
були чужинцями, які жили в наших будинках. Мій дім мав інакший вигляд. У

саду росли троянди, які, здається, були висаджені нещодавно. Тремтливою
рукою я натиснув кнопку дзвінка, і почув відповідь на дивному діалекті. Мій язик
занімів. Занавіска на вікні відсунулася, я побачив незнайоме обличчя. За мить

двері відчинилися, а звідти вийшов чолов’яга зі зброєю в руках. Перш ніж злодій
встиг щось заподіяти, мене схопили ззаду й відтягнули від дверей. То був Аднан,
який велів мені вшиватися. Коли ми тікали, він випалив:
– Ці людці – загарбники!

Після того, як ми сховались за величезним сміттєвим баком, він повідав мені,
що з часу катастрофи чужинці окупували наші будинки. Укриття є ніщо інше як
брехня, яку вони вигадали, щоб звільнити місце для себе. А співробітники

служби безпеки – їхні люди. Ми з Аднаном були не єдиними, хто знав правду.
Він привів мене до криївки товариства, з яким зустрівся. Люди в ньому були з
різних сховищ, схожих на наше. Я запитав їх:

– Що ми будемо робити?
– Ми повернемо життя, яке вони в нас украли.
– А наша група?

88