Page 104 - Кувейтські-новели_02.01.21_Neat

Але назріває щось серйозне, і йому потрібно бути пильним, щоб зуміти зловити

цей момент і, можливо, навіть осягнути його.
Чоловік сперся на свої виснажені руки, які почали слабшати, й мерщій подався
до дзеркала у ванній кімнаті. Газа вибрав не те люстро, яке висіло в кімнаті, а

дзеркало у ванній кімнаті, тому що відображення в ньому було більш чітким та
якимсь особливим. Він зачинив за собою двері, узявшись руками за кран, і
притулив своє обличчя до дзеркала так, що його око вже нічого не бачило, хіба

лише мружилося від жаху. Злегка подавшись назад, він намагався повільно
вдихнути повітря. Коли Газа почав так швидко дихати? Він заплющив очі. У
такому стані Газа перебував певний час, боячись розклепити повіки і знайти своє
відображення у верцадлі, де тепер уже виднілися пів тіла й половина голови…

Від однієї цієї думки він із жахом розплющив очі, й усе, що він тоді побачив у
дзеркалі, – це дві половини тіла і дві половини голови. Він відкрив кран і вмив
обличчя холодною водою. Згодом чоловік полегшено зітхнув і поглянув на своє

відображення із підозрілим спокоєм у погляді. І по всьому. Газа повернувся до
диванії і, перш ніж сісти на подушки на підлозі, узяв ножа; тоді ж увійшла
Муніфа та вигукнула: «Вітаю, вітаю!». Він зиркнув на неї збентеженим

поглядом, не розуміючи, що відбувається…
Муніфа випередила його, увійшовши до вітальні. Що стосується Гази, то він
деякий час стояв перед дверима, не відаючи, яке лихо чигає за ними. До нього

долинали звуки зсередини вітальні, але чоловік не зміг розрізнити жодного з них.
Газа штовхнув двері й побачив, що кімната була заповнена людьми, яких він не
знав, точніше – просто не пам’ятав. Газа присів на стілець у крайньому кутку, й

медсестру попросили, щоб вона принесла немовля – Газу-молодшого. Всі
кружляли навколо первістка, благословляли його, цілували в голову, усміхались
Газі в обличчя, тимчасом як чоловік не міг відвести очей від дверей, у які

медсестра могла ввійти будь-якої хвилини з немовлям у руках. Хто вони? Що він
тут робить? Сцена навколо нього була загадковою. Відчувалося, ніби дещо має
розпочатися – щось на кшталт періоду старості та спокути. У двері постукали, й
зіниці Гази розширились, коли він побачив, як заходить медсестра, штовхаючи

перед собою ліжечко немовляти так, ніби вона штовхає його надгробний камінь.
Коли чоловік уперше поглянув на немовля, він відчув, що хтось неначе
подмухав на волосся його верхніх кінцівок, бо вони вмить піднялися дибки,

немов намагалися донести до Гази все те, що збуджує в нього страх; і все це
заразом віч-на-віч із передчуттям біди: «Що це за колективне пробудження,
якого так боїться Бог, і яке змушує страх нас так безжалісно шматувати?». Але

все, що він бачив перед собою, – це всього лише тихе маленьке немовлятко, яке
спало в крихітному ліжечку; його маленькі пасма опускалися йому на чоло, а на
його крихітному правому зап’ястку висіла блакитна стрічечка: Газа Сауд.

104